Томас Валентеліс — 20-річний юнак родом із Литви, доброволець Інтернаціонального легіону ЗСУ. Він приїхав воювати за Україну і віддав за неї життя 13 березня 2025 року в жорстокому бою на Харківщині. Евакуація його тіла з території, яку вже контролював ворог, здавалася задачею за межею можливого. Але за справу взялися елітні бійці 8-го полку Сил спеціальних операцій.
Коротке «вікно» для ривка з'явилося лише тоді, коли небо затягнуло снігом. В ефірі пролунала команда: «Плюс, старт». А вже за трохи більше ніж годину тишу розірвала доповідь: «Завдання виконане».
Ця безпрецедентна спецоперація отримала кодову назву «Посланець». Понад тиждень скрупульозної підготовки: глибока розвідка району, виснажливі тренування, розрахунок маршруту ексфільтрації та підготовка відволікаючих маневрів. У результаті українські спецпризначенці винесли тіло литовця буквально з-під носа у росіян. За цей винятковий професіоналізм та відвагу президент Литви Гітанас Науседа нагородив представників ССО державною відзнакою — орденом «За заслуги перед Литвою».
Про те, як розгорталася ця унікальна спецоперація, відверто розповіли її безпосередні учасники — бійці 3-го загону 8-го полку ССО з позивними «Скіф», «Саян» та «Шустрий».
Перше бойове завдання Томаса
Томас Валентеліс народився в Литві, згодом жив у Великій Британії. З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022 році він відкрито підтримував Україну, а влітку 2024-го зробив рішучий крок — приєднався до Інтернаціонального легіону ЗСУ.
— Хто хоче піти на завдання? — запитав командир.
Томас одразу підняв руку.
— Ти впевнений, що хочеш піти? Не боїшся? — перепитав командир.
— Дуже хочу, — без вагань відповів юнак.
Цю коротку розмову, що відбулася на початку березня 2025 року, дослівно переказали батькові Томаса — Дайнюсу. На той момент хлопець служив у війську вже майже пів року. Він викладався на тренуваннях, усе робив із неабияким ентузіазмом. І ось нарешті випав шанс піти на перший бойовий вихід. Завдання здавалося відносно нескладним: облаштувати позиції на другій лінії оборони північніше Куп’янська, неподалік населеного пункту Дворічна.
Але війна внесла свої корективи. Виявилося, що за якусь сотню метрів росіяни запланували зробити те саме. Миттєво спалахнув стрілецький бій. Одного окупанта було ліквідовано. Коли ж Томас із побратимом почали відходити, на них відкрили полювання ворожі безпілотники. Скид гранати з дрона став фатальним — Томас дістав смертельне поранення.
Лінія фронту на цій ділянці була вкрай нестабільною, противник швидко просувався вперед. Тіло 20-річного литовця залишилося за лінією розмежування.
Чому це було принципово: рішення йде нагору
«Отримали розпорядження від командування, — згадує «Скіф», начальник штабу тактичної групи ССО. — Мали діяти оперативно. Зустрілися з представником литовської сторони. Дізналися певні деталі, повернулися й підготували перший план».
Штаб почав розглядати різні варіанти. Дистанція до цілі пішки — понад 10 кілометрів. І проблема полягала не в тому, щоб просто дійти, а в тому, як винести тіло назад і при цьому залишитися непоміченими для ворога.
«Звісно, були сумніви, оцінювали ризики, які несе спецоперація, — відверто продовжує оператор ССО «Саян», який брав безпосередню участь у її плануванні. — Ця людина приїхала з-за кордону, пролила кров за нашу країну. Ішлося про неконвенційну спецоперацію, вона не змінювала тактичну ситуацію на цій ділянці фронту, але мала інше значення — людське й міждержавне. У Збройних Силах це завдання могло бути виконане саме ССО. Це наша специфіка — перетин лінії фронту, дії в тилу ворога».
Під час планування довелося врахувати сотні дрібних, але критичних факторів. Звідки саме заходити? На чому рухатися? Який ступінь захисту необхідний? І головне — який план «Б», якщо щось піде не так? Досвід у підрозділів ССО вже був: раніше вони виконували операції різної складності, включно з евакуацією VIP-персон та цінних вантажів. Найважливішим було чітко спланувати дії малої групи і скоординувати вогневу підтримку.
Для тренувань знайшли ідентичну за рельєфом лісисту місцевість і точнісінько такий самий яр, у якому зараз лежало тіло Томаса.
План без права на помилку
Для початку у піхотних підрозділів запросили найсвіжіші дані про розташування позицій противника. На столі лежали три сценарії евакуації:
Піший вихід.
Поступове піше просування між дружніми позиціями.
Швидкий рейд на легкій техніці (розглядали баггі, квадроцикли або броньовані «Хамери»).
Після ретельної оцінки ризиків обрали третій варіант. Саме він давав єдиний шанс блискавично зайти, забрати тіло і розчинитися до того, як ворог встигне зорієнтуватися і відкрити прицільний вогонь.
«Із транспорту обрали баггі, бо воно більш містке та має високий ступінь прохідності», — пояснює вибір техніки «Скіф».
Окремим пунктом йшло узгодження взаємодії із суміжними підрозділами Сил оборони. Піхоту попередили, на контрольно-спостережному пункті (КСП) виставили офіцера для швидкого реагування. Коли маршрут намалювали на карті, спецпризначенці спершу пройшли власними ногами ту ділянку дороги, якою згодом мали летіти на транспорті.
Орієнтуючись на прогноз погоди, визначили дві дати для операції. У першу все було готове до старту, але погода так і не погіршилася — залишалася ясною. Старт довелося скасувати.
Під покривом темряви: 10 хвилин, що вирішують усе
Другої дати чекали чотири довгих дні. О першій годині ночі ударна група на двох баггі виїхала на визначену точку очікування.
«Десь годину ще чекали. Дивилися, що відбувається в цьому районі, як працює ворог, звідки йдуть постріли, де чути артилерію. А далі погода зіграла за нас — пішов "лапатий" сніг, саме той, на який ми чекали, — відтворює хронологію тих хвилин «Шустрий». — Через радіостанцію доповіли, що розпочинаємо, бо погода сприяє. У відповідь почули: "Плюс, старт"».
Паралельно в дію вступив механізм відволікання ворога. В одному районі екіпажі на двох «Хамерах» влаштували зухвалу імітацію наступу. В сусідньому секторі українські мінометники кожні п’ять хвилин випускали димові міни.
«Основна ідея була в тому, що в момент, коли наша група під'їде до цілі, противник відвернув увагу на великий стовп диму, який видавала міна від нашого міномету», — розкриває цей багатоходовий задум «Скіф».
Погода стала найкращим союзником. Глибока ніч і стіна густого снігу повністю осліпили ворожі дрони-розвідники та FPV. Але були й мінуси: нульова видимість і розмоклий ґрунт сильно гальмували рух самих баггі. Рятувало лише одне — кожен спецпризначенець до автоматизму знав свій маневр і алгоритм дій на випадок форс-мажору. Маршрут на карті був промальований до метра.
«Дорога складна, їхати мали вирвами та відкритими полями, оминаючи позиції ворога, заміновані ділянки. Для цього водію потрібні неабиякі досвід і навички, — констатує «Саян». — Оператори стежили за дронами, при собі мали два розрахунки РЕБ, по два розвідувальних, FPV та ударних бомберів. На випадок позаштатної ситуації була готова група швидкого реагування на "Хамерах". Також визначили точки евакуації, куди мали виїхати медеваки. Усі дії в режимі реального часу координував штаб».
З неба групу супроводжував український «Мавік», тримаючи баггі на зумі з відстані приблизно в кілометр — на екрані було видно лише маленькі цяточки, що повзли темною місцевістю. Безперебійний зв'язок зі штабом забезпечували надійні радіостанції Harris.
Ривок — і група опинилася біля місця, де лежав полеглий доброволець. Зупинилися за 50 метрів. Кожен миттєво зайняв свій сектор прикриття. Сапери перевірили, чи не замінований об'єкт, і бійці почали виносити тіло. Минуло рівно чотири хвилини, як по групі відкрили шквальний вогонь зі стрілецької зброї. Відразу запрацював ворожий міномет.
«Зорієнтувалися швидко, на озброєнні мали автомати, а з важкого — кулемет М249. Вогнем з кулемета подавили стрілецьку точку противника, забрали тіло і швидко рушили назад», — розповідає «Скіф».
На самому місці загибелі литовця спецпризначенці пробули не більше десяти хвилин. А ще за пів години успішно повернулися на точку, де на них уже чекали.
Операція, яку забезпечують десятки людей
Евакуація тіла Томаса Валентеліса стала ідеальним прикладом ефективності малих тактичних груп для точкових, але критично важливих завдань. Проте за діями п'ятірки бійців завжди стоїть величезний невидимий механізм.
У ту ніч весь керівний склад підрозділу не спав — усі перебували у штабі. Чергова зміна, баттл-капітан, зв'язківці. На своїх позиціях чергували спеціалісти РЕБ, бронегрупа, екіпажі евакуації та пілоти дронів. Саме ця комплексна, монолітна робота гарантувала успіх.
«Не сказав би, що важко. До будь-якої задачі має бути серйозний підхід. Робимо аналіз, планування, підтримку. І лише коли ми впевнені, що все буде безпечно, починаємо працювати. Від першої і до останньої хвилини був впевнений в своїй групі на сто відсотків», — впевнено резюмує «Шустрий».
Чи часто еліті ССО доручають подібні місії? Про левову частку виконаних операцій суспільство дізнається лише після завершення війни, та й то — не факт, що з усіх буде знято гриф секретності. Наприкінці травня Сили спеціальних операцій відзначатимуть свою десяту річницю, і рахунок успішно виконаних завдань уже йде на тисячі.
«Такі задачі виникають постійно, — спираючись на досвід, каже «Скіф». — Ми шукали пілотів збитих літаків чи гелікоптерів на фактичній території противника. Завжди, коли ведуться бойові дії, з'являються подібні виклики. Однозначно, ця операція мала бути виконана. Для нас це було принципове питання. Томас приїхав з іншої країни, воював за Україну й загинув на нашій землі. Ми мали повернути його родині. І факт, що з цим завданням звернулися саме до ССО, говорить сам за себе».
